Приводим материал, связанный с
Ветковским районом Гомельской области Беларуси.
Факты взяты нами из публикации
в весьма солидном научном издании: Г. И. Лопатин. Фольклорно-этнографический репертуар
личности: Варвара Александровна Грецкая (II. Записи 2005–2011 годов) // Palaeoslavica. XIX / 2011. NO. 1. – Cambridge – «Palaeoslavica» – Massachusetts. – С. 218–219.
Автор указанной публикации
никак не интерпретирует то, что он записал от уроженки посёлка Омельное, по
всей видимости, предоставляя читателям журнала делать собственные выводы из
простой регистрации случившегося.
Давайте сначала внимательно
ознакомимся с тем, что рассказывает пожилая женщина (цитируем
дословно).
У лес хадзіла, калісь баба казала, пашлі ў лес. Заблудзілісь. Ня выдзім із лесу. Куды мы ня пойдзім, а кусты, ні дарогі не найдзіма, ні сцежкі не найдзіма. Ідома, паглядзім – стаіць старычок, срэдняга росту, барада длінная і ў белым надзеты, штаны белыя. Матка гаворя: "А льяныя яны?” – А я расцапала! Я ж не пацапала. Льяное яно ці якоя. Белыя штаны. Белая рубашка. Барада белая. Белая галава. Косы длінныя. І гаворя: "Што вы ходзіця, красавіцы?”. Мы і гаворыма: "Куды ні пойдзім, а дарогі німа. Заблудзіліся. І не найдзім дарогі”. І ён гаворя: "Пайдзёмця за мной”. І вот, гаворя, ідом, уродзе, тэй дзед ідзець, уродзе, які цень белы ідзець. І вывеў на дарогу, і гаворя: "Во, дарога. Ідзіця пряма дамоў”. І дзесь дзеўся. Ні сказаў нічога. І спасіба мы не сказалі. Ня ўспелі. Як усё раўно скрозь зямлю праваліўся. Мы прышлі. К бацюшку пашлі, гаворым: так і так. Дак ён гаворя: "Ета вас лесавік сустрэў, і ён вывеў вас”. І хоць бы б паказаў дарогу і сказаў: "Во, сюдой ідзіця!” І дзесь, як уся роўна туман, апаў і німа.
Деревенские девушки и думать не думали, что встретили в лесу обитателя параллельного мира.
© А. Ф. Рогалев. Гомель: страницы древней истории, формирование улиц, местные тайны и загадки. – Гомель: Барк, 2014. – 248 с. ISBN 978-985-7065-05-9